Я вже якось писав тут про те, як психологи відіграють важливу роль у підтримці капіталізму. Але сьогодні є додаткова інформація, яку я почув від свого викладача по психології праці.

Знаєте як великим корпораціям вдається контролювати сотні чи тисячі робітників одночасно? Нав'язуючи їм почуття меншовартості та примушуючи повірити, що переговорні позиції між робітником та компанією є значно вигіднішими для самих компанії, ніж для робітника. Саме так, а не навпаки. Вдається це завдяки звичайній заяві, яку пишуть робітники, щоб вступити на якусь посаду. Вся фішка у звертанні до відділу кадрів в цій заяві. Перше на чому наполягають як психологи, так і будь-які консультанти з професійної самореалізації, починати лист зі слів "Прошу вас прийняти мене на посаду".

Таким чином компанії навмисно применшують переговорну позицію майбутнього робітника, аби той почував свій вступ як дозвіл, а не результат власної перемоги за допомогою особистісних якостей, навичок та вмінь. Людина пишучи таку заяву миттєво ставить себе у позицію не рівноправного комунікатора, який може надати компаніям щось від себе, допомагаючи заробляти гроші, і в той же час брати щось у компанії, а як того, хто благає про послугу, якої на справді, не існує. Це породжує почуття провини за будь-яку помилку на перших етапах адаптації до роботи на цій посаді, якою начальство може вміло маніпулювати.

Пов'язана така вимога також із тим, що робітник, який подає заяву, гадки не має чим він буде займатися на своїй посаді. Це в принципі, вірно, оскільки людина не знає нічого про колектив і справжній стан справи на тій посаді. Але у той же час, це не є виправданням нав'язуванню почуття провини за помилки на цій посаді. Компанії хочуть всидіти на двух стільцях одночасно: щоб працівник був ефективним і слухняним, але ігнорують, що справжня ефективність особистості досягається за рахунок рівноправного партнерства, толерантності до помилок робітника та природньому, гармонійному авторитету, який набувається завдяки знанням, навичкам, досвіду і професійності керівника та прямій і активній участі в безпосередньому робочому процесі, а також спілкуванню з робітникам. Точніше, вони від цього уникають, оскільки це призвело б до втрати насильницького авторитету та статусу.

Начебто, я все сказав. Ми маємо протидіяти цьому нав'язуванню різними способами, щоб досягти рівного та справедливого світу. Такий наш шлях!

#капіталізм #психологія #анархізм #анархія #лібертаріанство #філософія #політика #корпорації #маніпуляції

Нещодавно побачив одну статтю про цікаве дослідження, в якому йдеться про те, що можна скоротити час перебування сну для людини без негативних наслідків для людини. Тобто, якщо для чоловіка норма це 8 годин, а для жінок - 10, то за допомогою редакції генів можна зробити так, щоб кожному з них вистачило 5 годин сну. І звучить це все круто, але є кілька "але".

З початку пройдусь як психолог, а потім як анархіст. А як власне якість сну залежить від генотипу?Можу припустити, що скоротиться кількість необхідного часу для відновлення структур мозку та відновлення клітин всього організму. Припустимо. Але з якого перепугу був зроблений висновок, що людині буде так добре? Якість сну залежить не стільки від генетичного фактору, скільки від зовнішнього та соціального, включаючи сюди і харчування та такі фактори як: чи є стабільний режим у людини чи ні? Що вона робила перед сном? Скільки поспала? У якій фазі прокинулась? Як пройшов у цілому їх день? Чи втомлена вона? Тобто, факторів дійсно дофіга. Можна добре висипатися із 8 годинним режимом сну, причин аби скоротити той час з точки зору психології - майже немає. "Майже" бо в теорії це може збільшити кількість часу на відпочинок. Але є багато причин це робити з точки зору сучасної економічної системи.

Це дослідження насолода для тих, хто наживається на продуктах праці працівників. І це більше стосується неофіційних робіт, управи на яких вони не відчувають ні від держави, ні від суспільної самоорганізації. Адже офіційно зареєстрованим ФОПам потрібно дотримуватися закону про максимальний робочий день, слідкувати за умовами праці і багато чого ще, інакше їх посадять за ґрати, або понесуть репутаційні збитки, а зачасту і те, і інше. І чим більше офіційно зареєстрованих робітників, тим більше потрібно сплачувати податків, а це грошові втрати та постійна документація. Тому щодо офіційної зайнятості можна не хвилюватися, але проблема настає в тіньовому секторі.

Тіньові найманці не сплачують жодних податків, отже нічого не пишуть до податкової та не втрачають гроші через податки. Але вони отримують гроші за продукт праці неофіційно влаштованого працівника, особливо якщо ця людина займається активною працею. Вони мають важелів впливу на робітника більше, ніж офіційні роботи, оскільки ніхто не може відслідкувати кого і на яких умовах людину прийняли, а тому умовами можна маніпулювати, якщо вони не задокументовані, та і тому що, на неофіційні роботи йдуть зазвичай люди, які перебувають у поганому фінансовому становищі, а отже їм дуже важко протистояти гніту того, хто найняв, не кажучи вже про зміну умов своєї праці.

Тобто, такі дослідження є дуже небезпечними для сучасного суспільства, оскільки відкривають дорогу до тіньового рабства. "Якщо людині достатньо 5 годин сну, то нехай йде працювати" - подумає підприємець і влаштованому неофіційно робітнику поставить вимогу працювати з 6 ранку, до 18 вечора. Хоча такі умови і зараз є, але зачасту вони офіційно відстежуються і на роботодавців можна чинити тиск, а про тіньове рабство ми можемо дізнатися через роки після появи таких вимог. Тому з такими дослідженнями потрібно буде обережними.

Якщо і запроваджувати подібні технології, то тільки тоді, коли економіка почне працювати на людей, а не люди на економіку. Тобто, коли люди матимуть змогу та бажання брати відповідальність за власне життя, взаємодіяти та самоорганізовуватися з іншими, ось тільки тоді можна запровадити подібні технології. Але зараз вони загрожують людям тіньовим рабством, а не свободою.

#анархізм #психологія #анархо-трансгумінзм #лібертаріанство #свобода #філософія

https://www.pnas.org/doi/abs/10.1073/pnas.2500356122

Дам собі і вам трохи відпочити від формалізму моїх повідомлень, і зараз просто висловлюсь.

Нещодавно з'явилася інформація від інсайдерів, що в новому айфоні батарея буде вміщати менший об'єм енергії ніж в попередніх моделях. А якщо бути точніше, то приблизно 60-70% користувачів не зможуть сидіти цілий день в айфоні і не паритися про зарядку. Але є і "гарна" новина. Компанія Apple хоче створити чохол-батарею, яка буде додатковим джерелом енергії для таких смартфонів. Що ж тут скажеш? Капіталізм.

Проблема в тому, що яблочники знайшли вирішення проблеми, яку самі в створили через "надтонкий дизайн". І тепер класичні батареї туди не вирішуються, і доводиться обходити іншим шляхом. Якби це було спричинено новими митами Трампа на Китай, то питань було б менше, але ж ні, яблочники зробили проблему, вони її вирішили і продадуть це рішення ще за 100 баксів (умовно).

Тобто конкуренція, яка мала б призводити до технологічних інновацій, в цьому випадку дала збій. Замість інноваційних технологій з'явилася палиця, на яку техногігант буде опиратися, а точніше на якій він буде наживатися. Це не то, щоб не інновація, але вона не представляє із себе те, що представляють інновації зазвичай. Кожна такая новинка має свою мету, задачу над вирішенням проблеми, спричиненою природніми соціальними чи біологічними умовами. Кожна новинка протеза для руку є соціальною цінністю, а ось подібний чехол вже ні, бо він лише додає змогу техногіганту збагатитися ще більше, а не вирішує соціально значущі проблеми.

Також, хотілося б сказати, що частково тут "провина" є і на споживачах такого продукту. Але не об'єктивна чи така, про яку варто говорити, а номінальна, оскільки більша частина лише йде за течією трендів в інтернеті. Але ми повинні наголошувати на самій проблемі та закликати з нею боротися. Споживачі ж тут "винні" в тому, що не висувають достатньої критики на компанію, не бойкотують її відкрито капіталістичні, тобто націлені на збагачення тільки матеріального становища обмеженого кола осіб, товари. Дозволяють техногіганту без репутаційної шкоди виходити сухими із води, оскільки ніхто не запускає так потрібний термоядерний ланцюг критики та бойоктів, які могли б спричинити втрату певної частки фінансовів.

Треба до продуктів щоденного використання ставитися свідомо та розуміти чи варто таке купляти, чи потрібен він вам взагалі і чи готові ви приймати певні недоліки товару. Варто ще й переглянути власне відношення до компаній, що їх виробляють...

https://www.macrumors.com/2025/05/03/iphone-17-air-battery-case-report/

#анархізм #антикапіталізм #лібертаріанство #свобода #філософія

Вітаю вас, мої любі читачі. Завітав до вас з нової думкою, яку я трохи розгорну тут, але вся основна частина буде за посиланням на текст на сігмі.

Тема моїм думок стосується фільму "Титанік" 1997 року від Джеймса Кемерона. А точніше, щодо одного цікавого персонажу - Джек Доусон, якого грав Леонардо Ді Капріо. Чому він мене зацікавив? Бо персонаж Ді Капріо є унікальним персонажем своєї епохи, досить прогресивним діячем та двигуном цієї історії.

Я його поведінку описав як соціалістичну, тобто таку, яка схиляє людей до рівної розмови, реалізуючи свій особистий соціалізм у стосунки між людьми. Така соціалістична поведінка проявляється у неупередженості Джека. Протягом фільму, незважаючи на своє походження та діяльність багачів, їхнє життя, він жодного разу не проявив якогось упередження хоч до когось, а сердився чи недолюблював людей через особистісні причини: конфлікт через непорозуміння.

Іншим цікавим моментом є те, що Джек приймає поведінку багатіїв, не соромиться свого минулого та пристосовуватися до середовища, яке відчуває певну недовіру, і в якомусь сенсі агресію до нього, як члена бідного прошарку суспільства. Він не намагається зруйнувати якісь традиції, а навпаки, приймає їх та використовує для власних цілей. Його світогляд є досить широким, що дозволяє йому розглядати ситуацію у повній мірі, створюючи перед собою повну картину того, що відбувається у нього на очах. Джек не боїться жодного з багатіїв та не проявляє лестощів у відношенні до них.

І останнє, що тут згадаю, Джек є творцем, вільною людиною, яка бере на себе відповідальність за власну та безпеку близької родини. Творить він не тільки картини, розповідаючи ними цілі історії, а ще й людей. Творить зміни, надихаючи людей, змінюючи їхнє ставлення до життя та самих себе. Таким чином він змінив життя Роуз, ставши її провідником у більш вільне, самостійне та відповідальне життя. Він взяв відповідальність за власне життя, власну безпеку, даючи собі розуміти, що жоден шанс на покращення життя він не має права не схопити, адже від його сміливості залежить те, як повернеться його і так, незупинна, доля. Він також взяв на себе забов'язання за безпеку Роуз, адже він її кохає, і щастя для нього - її радість та щастя. Він її рятував, він їй допомагав і тим самим надихав, роблячи її митцем власного життя.

І зараз на цьому все. Я хочу, щоб повний текст ви прочитали самостійно, адже це лише невелика частина моїх міркувань щодо цього персонажу. У своєму есе я описав його психологічний портрет, його минуле, яке могло бути у нього та як виник його соціалістичний характер.

https://syg.ma/@Kurt_Petrikov/idealizovaniy-obraz-dzheka---simvol-rivnosti-psihologichniy-analiz-filmu-titanik-z-anarhistkih-poziciy

На все добре вам,
З найкращими побажаннями,
Ваш анархіст та психолог, Курт Петріков

#психологія #анархізм #соціалізм #художнійфільм #аналіз #лібертаріанство

Вітаю вас, любимі читачі. Сьогодні я вам приніс невеличкий роздум щодо нового законопроекту про оподаткування цифрових платформ продажі в Україні. Сподіваюся вам це буде цікаво.

Нещодавно дізнався, що продавців на цифрових платформах в Україні хочуть обкласти податками. Тобто всіх, хто продає свої труси, шкарпетки, відеокарти, холодильники і мопедт всіх примусово будуть звертати до "легального ринку".

У мене кілька питань до української влади. По-перше, яким чином вони будуть це моніторити? Наскільки я розумію, влада хоче, щоб подібні платформи стали податковими агентами: тобто, будь-які дані про продавців будуть передаватися у податкову, а та змушуватиме оформлювати ФОП чи стягуватиме комісію при грошових переказах. В такому випадку люди створять сайт, який не буде оподатковуватися. Власник просто сидітиме десь в іншій країні, або сервер буде зареєстровано десь в тій же самій ЄС (де оподаткування починається лише з переказу на 2000€) і створиться новий нелегальний гравець. Або ж люди просто знайдуть старі, незручні сайти, але яких обійшов цей закон з тих чи інших причин.

Друге питання, навіщо ця регуляція? Що вона дасть мешканцям України?Ці гроші будуть автоматично перенапрвлятися на благодійність? Чи можливо ці гроші автоматично надслилатимуть військовим групам? Я вважаю це оподаткування абсолютно не логічною і безглуздою регуляцією ринку, яка направлена не стільки на поповнення коштів в держбюджет, скільки в кишені олігархів. Тому потрібно запротестувати такий закон, щоб його не думали приймати.

Крім того, що ці податки не будуть йти на користь українському суспільстві, так вони заважатимуть природному обміну речами між людьми, який слугує для людей одним із засобів взаємоподомоги чи можливість отримати якусь, хоч поношену, але корисну річ за меншою ціною. А влада цим законопроектом хоче відібрати у людей таку платформу, відібрати зв'язки один між одними, які ми вибудовували не один рік за допомогою таких платформ.

Ще одна проблема цього законопроекту (не тільки цього, але й будь-якого законопроекту) те, що він прийнятий згори. Ніхто не цікавився думкою людей щодо необхідності таких регуляцій. Не було жодних згадок про якісь соціальні опитування, в яких досліджувалася користь такої регуляції, а ні оприлюднення законопроекту, щоб його підтримали громадяни України. Взагалі нічого. Нас лише поставили перед фактом "законопроєкт вже є, і він розглядається".

І остання проблема, на яку я хочу звернути - сліпа віра у ЄС. Міністерство сліпо сліду' рекомендаціям з ЄС, до того ж дуже криво, оскільки в нашому законопроекті йдеться річ про КОЖНОГО ПРОДАВЦЯ, ЯКИЙ ЗДІЙСНИВ 1 ОБМІН. Оподатковуватиметься людина не тоді, коли вона продала якусь річ, ціна якої перевищує поріг, а лише за сам факт продажу. І це є суттєвим обмеженням свободи людини та можливостей для обміну. Це закручування гайок для вільної торгівлі, яка приносила людям користь, покращувала їхнє матеріальне становище лише заради того, щоб ці кошти пішли у кишеню олігархів.

На цьому свою промову я завершу. Дякую за увагу.
З найкращими побажаннями,
Ваш шановний, анархіст та психолог, Курт Петріков

#anarchy #anarchism #libertarian #ukraine #OLX #liberty #philosophy #анархізм #анархія #лібертарінаство #Україна #ОЛХ #свобода #філософія

 Вітаю любих читачів. Я до вас з цікавим роздумом щодо лібертарної педагогіки. Це доволі відома тема, але, як на мене, досі не було поставлених чітких причин, опираючись на наукову психологію, чому педагогіка має бути саме лібертарною та орієнтуватися на свободу, рівність та солідарність. А ось теперь матимемо.

 Нещодавно я мав нагоду ознайомитися із статтею, яка аналізувала дослідження, які стосувалися математичної тривожності - стану тривогу, пов'язаний із майбутньою необхідністю вирішувати математичні задачі, та стереотипної загрози - ситуації, в якій людина усвідомлює наявність оцінювання її навичок за стереотипними показниками, які приписують її групі та діяльності, якою вона займається. Із результатів цих досліджень я вивів кілька етичних умовиводів, які підтверджують, що ліві течії анархізму йдуть у правильному руслі. Але спочатку означу кілька важливих моментів з тієї статті.

Перше, на що хочеться звернути увагу, так це на те, що математична тривога - це саме стан і причина математичної не успішності, а не показник, що дуже важливо. І формується він завдяки надто сильному тиску від викладача, які стосуються результативності учня, відсутності емоційної чи моральної підтримки від вчителя та проблем з базовими поняттями з математики (або предмету, в цілому)

Стереотипна загроза проявляється виникає у наслідок індивідуальних особливостей, але може впливати на всю соціальну групу. Чинниками виникнення стереотипної загрози є сильна ідентифікація себе з власною соціальною групою (або посилена), акцентування на важливості результативності в математиці, наявність упередження в суспільстві щодо можливостей людей, які належать до певної соціальної групи.

Математична тривожність та стереотипна загроза працюють за одним принципом - навантаження робочої пам'яті, через що не вистачає ресурсів на виконання основного завдання.

І тепер до етичних висновків. Усі ці моменти вказують на важливість досягнення соціальної рівності серед усіх членів суспільства без виключення. Така потреба виникає із вірогідності того, що лише сама наявність стереотипів формує у людей відчуття потреби комусь щось довести, довести що стереотипізована людина розумніша/красивіша/вправніша ніж вважається усіма, і коли вона намагається це довести, то постійно тримає у себе в голові ці думки, або намагається впоратися із накрутами щодо наслідків можливого провалу. Аби такого не було, люди мають ставитися один до одного як до рівних собі незважаючи на соціальний, економічний чи політичний статус, розумові здібності. А змагання повинні набути товариського чи спортивного вигляду, щоб не нашкодити психічному стану особистості в будь-якому віці.

 Рівність має бути досягнута не тільки на рівні всього суспільства, але й на рівні навчальних закладів. Вчителя не мають втрачати авторитет, але і не мають відчужуватися від класів, де викладають, а навпаки, бути їхнім другом та дружелюбним вихователем, який допоможе в разі чого.

Вчителі мають ставитися до учнів як до особистостей з особистісними проблемами, з різними схильностями та можливостями. І тим самим прикладати власні зусилля для різнобічного розвитку дитини, використовуючи різні методи: від банальної мотиваційної чи інтелектуальної підтримки до дзвінка батькам з пропозицією до власного репетиторства чи знайти викладача, який зможе підтягнути учня у навчанні. А також надати першу психологічну допомогу чи сприяти дозволу батьків працювати психологу із їхньою дитиною.

Широкий вплив математичної тривожності чи стереотипної загрози на діяльність учня є недопустимим, оскільки заважає особистості реалізовувати власний потенціал, передумови якого створювалися ще до його народження та під час соціальної взаємодії із людьми. Задача будь-якого навчального закладу сприяти всебічному розвитку особистості та надати всі передумови для вдалої реалізації потенціалу.

Важливу роль у цій діяльності мають виконувати не тільки викладачі, але і психологи. Я кажу не тільки про шкільних психологів, які мають за замовчуванням проводити профілактичні заходи, створювати просвітницькі заходи та допомогти дітям та викладачам. Я говорю ще й про експертизу освітнього середовища.

Лібертарна спрямованість такої експертизи, крім сьогодні існуючих задач (аналіз підручників, стилю викладення предмету та професійності викладацького складу) мають аналізувати саме середовище на ризик утворення стереотипної загрози чи предметної (умовно) тривожності, завдяки опитувальникам та інтерв'ю як з викладацьким складом, так і з дітьми та їхніми батьками, що дозволить створити список рекомендацій, який потрібно реалізувати викладачам та місцевому психологу.

Залишу тут посилання на мій переклад цієї статті, де ви зможете знайти і посилання на оригінал. https://t.me/mentalniy_mag76/266

З найкращими побажаннями,
Ваш шановний психолог та анархіст, Курт Петріков

#психологія #педагогіка #анархізм #філософія #анархія #лібертаріанство #свобода #рівність #солідарність#
#psychology #Pedagogy #anarchy #anarchism #libertarian #liberty #quality #solidarity

Знову вітаю вас, любі читачі!
Як ся маєте? Що у вас було нового за цей короткий проміжок часу, за який ми з вами не переписувалися? Я сьогодні був в спортзалі і зловив натхнення розповісти вам, чому я вважаю свій спортзал міні-анархічним або проанархічним проєктом.

Офіційно у качалки є власник, який більшу частину часу раніше проводив тут же, але тепер його майже не побачиш, бо волонтерить. Але коли він з'являється, в залі не виникає жодної незручної атмосфери, ніби хтось зараз буде силою збирати гроші, або ж будуть понти викручені на максимум - ні, це зовсім звичайний мужик, який піклується по свій спортзал та людей, які в ньому займаються. Він практично, власноруч все тут і створив - майже всі тренажери (крім одного) ручна робота. Ну і з десяток гантель також куплені, але є й ті, які зроблені за допомогою зварки та терпіння. Та й качалка знаходиться у підвальному приміщення, яке оформлено у "вуличному" - стилю - все від руки чи недорогих матеріалів. І платимо по людські за все це золото - всього 200 гривень в місяць (хоча, чесно кажучи, я тут займаюсь безкоштовно через знайомства, але думаю про те, щоб кидати гроші на обладнання залу, як і вчиню в скорому часі).

І так, як власника немає більшу частину часу, а качалка має працювати, то у нас є керівник - звичайний хлопак із циганської родини. Веселий, добрий, працьовитий чувак. Він тут одночасно і керівник, і тренер.

Хоча поняття "тренер" в нашому залі не існує. Тут ним може будь-хто, хто хоч трохи працював в залі над своїм тілом, має досвід та/або знання про людський організм. До новачків ставимося дружелюбно, навіть до тих, хто кине зал через місяць або день. Спитай будь-кого в залі, всі допоможуть включитися у тренування, звикнутися із атмосферою та розпочати свій шлях бодібілдера. І це дуже круто. І так, ніхто з нас крім керівника та власника не сертифікований тренер, а тому індивідуальні тренінги створювати не можемо, але дати підказки як не травмуватися - ще й як. Тому наш керівник лише керівник, збирач грошей для розвитку спортзалу і ініціатор турнірів. І грошей з зали, наскільки я знаю, він не отримує, або отримує незначну частину. Не тому що власник гніда, а тому що зал постійно поліпшується.

У нас є традиція. Будь з ким, хто заходить у зал - ми вітаємося. Це така звичка вже, дійсно традиція. Навіть якщо людину не знаєш, ти з нею вітаєшся, дивишся в очі і довіряєш в якому сенсі йому свою безпеку та здоров'я. Навіть не знаю чийогось ім'я, ти можеш завжди розраховувати, що хтось тобі допоможе, коли тебе придавить гріфом. Повна злагода та взаємодопомога.

Ми за весь час можемо промовити один до одного лише кілька фраз за все тренування - "підстрахуй", "допоможи зняти" і "я після тебе". Все. Тому інтровертам тут теж знайдеться місце. У той же час тут люди можуть бути балакучими та із завзяттям відповісти на твої питання.

Кожен тут прибирає за собою. Всі відповідають за кожен тренажер, який беруть у своє користування. Якщо хтось не покладе гантелі чи бліни на місце - отримує порцію легкого засудження та закликається до того, щоб він за собою прибрав.

Музика то окрема розмова. Зазвичай музику включає керівник. Але, коли він відлучається, кожен має право підключитися та увімкнути щось своє. Це от взагалі без проблем.

Крім грошового внеску кожен може щось зробити для залу від себе. Звісно про це потрібно поговорити з керівником, і узгодити з ним. Це звісно вже не анархічна практика, але близька для цього, бо кожен може зробити зал "своїм володінням", покращити обстановку да і сам зал. Звісно, від цього власником чи керівником ти від цього не станеш, і повного контролю не матимеш, зате будеш більше залучений до життя спортзалу. Наприклад, нещодавно один із тих, хто займається в залі - зварив кілька нових додатків для тренажерів: 1) щоб можно було зафіксувати своє тіло на тязі блоку; 2) Кріплення для гріфу, щоб можна було зручно виконувати вертикальну тягу. І друге, до речі, керівник буквально щойно встановив (на момент 16:40 по Києву).

Керівник та власник прослуховуються до потреб тих, хто займається. І виконують обіцянки відносно швидко, +- 1-2 місяці, якщо не враховувати їхні власні запонки через проблеми.

Ледь не забув, кожен із учасників може ініціювати турнір, але для цього потрібно поговорити з керівником або власником, аби вони підготували для цього все необхідне.

В цілому, я зал можу назвати анархічним через рівноправ'я, взаємовідповідальність, взаємність, "ліберальних" керівника та власника, які приймають безпосередню участь в житті залу та прислуховуються до наших потреб. Але якби зал можна було назвати колективною власністю і керівництво ним відбувалося за принципом консенсусу, то це був би ідеальний анархічний проект в середині капіталістичної та державницької реальності.

Можливо, хтось логічно зауважить, що майже все мною перераховане є атрибутами майже будь-якого спортзалу. Але я нічого не відповім на це, оскільки бував лише у двох спортзалах, де новітній спортзал зі створеними на заводах тренажерами виявився набагато гіршим, ніж саморобний та підвальний зал. Немає там тієї дружньої атмосфери, у активність залу власник не залучений (наскільки мені зараз відомо), існує додатковий і спеціальний бюрократичний орган прям на вході, який здирає з тебе 75 гривень лише за одне тренування, люди не знають про певні оновлення в залі, а власник чи керівник наврядчи прислухається до порад візитерів.

Можливо мій спортзал не унікальний в цих характеристиках, але для мене - єдиний

На цьому я закінчую ділитися своїм досвідом перебування у проанархісткій атмосфері підвального спортзалу. А ви ходите до спортзалу? Які є у вас традиції?

З повагою,
Ваш шановний, психолог та анархіст,
Курт Петріков

#анархізм #анархія #спортзал #спорт

Вітаю любі читачі,
Як ся маєте? Яка сума грошей вам потрібна для комфортного проживання? Мені цікаво, що думають анархісти про гроші, тому хотілося б, щоб ви відповіли і на питання: чи бачите ви в анархічному суспільстві гроші? А я поки напишу власну думку.

Гроші - явище, все таки, неоднозначне, з одного боку, за допомогою них ми можемо досягти різних цілей, отримувати нові методи самовдосконалення, можемо придбати певні блага, речі та послуги. З іншого ж боку - гроші є ціллю для багатьох людей, що призводить до зневажливо та антилюдського ставлення таких людей по відношенню до всього світу. І якщо ж грошима можна зловживати і ставитися до них як до самоціллі, то чи значить це, що нам потрібно в обов'язковому порядку позбавитися від них і перейти виключно на безгрошову економічну систему?

Якщо ми позбавляємося грошей через причину того, що ними можуть люди зловживати, а деякі люди ставляться до них як до самоціллі, то це означає, що нам потрібно позбутися від всього, що має подвійну природу: телефони, знаряддя праці, електрика, (а примітивісти і не проти) будь-які ігри та розваги, де люди можуть занадто сильно захоплюватися та шкодити іншим. Якщо ми цього не робимо, то наш світогляд є не позбавленим суперечностей, яких у нас немає бути. А отже ми маємо знайти якусь іншу причину для позбавлення від грошей, або визнати нашу непослідовність.

Я ж виступаю за те, щоб від грошей відмовлялися не через те, що ними можуть зловживати, а через відсутність потреби. Щоб анархіська економіка настільки перевершувала державну, що при виробництві потрібних речей, суспільних надбань нам не потрібно було визначати цінність цих речей. Але поки ми до цього будемо йти, то грошима так чи інакше потрібно буде користуватися. Але як нам досягнути гарної анархісткої економіки, якщо люди так часто і в таких масштабах зловживають грошима?

Перш за все, потрібно пам'ятати, що гроші - фізичний об'єкт поза нас, тобто реальний об'єкт, яким ми можемо користуватися. Те, як людина скористається цим об'єктом залежить від двох речей: об'єктивних функції, суб'єктивно визначених функцій. Для чого нам потрібні гроші об'єктивно? Для визначення вартості вироблених товарів чи створюваних послуг та успішного обміну. Як люди користуються ними, тобто визначають власні грошові функції: роблять підкупи, накопичують багатства таких розмірів, які їм не витрати за декілька життів, маніпулюють голосами людей та експлуатують їхню працю. Тобто, об'єктивно функція грошей обмежуються визначенням вартості та обміном, усі інші функції, в тому числі зловживання були створені цінностями людей, їхнім відношенням до цих грошей.

Отже, якщо це наслідок ставлення людей до грошей, значить воно піддається корекції, що може усунути негативні наслідки взаємодії з цими речами. Але чи можливо взагалі провести таку масову корекцію? А тут відповідь залежить від того, чи ви вірите у досяжність анархізму чи ні, бо за масштабністю ці зміни дуже схожі.

Для того, аби ми змінили ставлення людей до грошей, ми маємо змінити середовище та пропагандувати іншу думку щодо грошових взаємодій. Зараз, у час капіталізму, суспільну думку формують капіталісти та держава, як не дивно. Деяким особам із цих груп, це може бути корисним, адже спонукає людей працювати ще старанніше та якісніше, щоб заробити як можна більше. Але в результаті, більше грошей він не заробляє, а лише створює додатковий прибуток капіталісту та олігарху, який замість того, щоб продавати 1-1,2х праці робітника, продає 1,5-2х цієї праці, але зарплатня у такому разі ніколи не підвищиться. Та й в принципі капіталісти чи олігархи не мають звички підвищувати зарплатню для комфортного проживання своїх працівників. Інші ж особи цієї групи, просувають антилюдяне користування грошима через свою дурість. Вони просто не знають яким чином люди не можуть заробити тих грошей, які отримали вони, а також вже довгий час перебувають у стані надмірної витрати цих грошей, тому і не знають, як можна жити без 10 тисяч доларів на карті, які були відкладені на чорний день.

Також ідея того, що велика кількість грошей на картці - єдиний спосіб бути щасливим свідомо чи несвідомо транслюється через соціальні мережі, через демонстрацію щастя олігархів та капіталістів на екранах гаджетів у обіймах улюбленого позолоченого мерседесу. Для людей, особливо тих, які мають проблеми із самооцінкою чи переживають певний кризис, це стає певним ідеалом до якого варто йти не дивлячись ні на що, і саме в цей момент гроші стають ідеалом, а не інструментом, завдяки якому можна досягнути щастя. Такі люди наділяють магічною силою велику купку папірців, щиро вірячи, що саме вони нададуть їм довготривалої посмішки на обличчі, і що саме ця велика кількість грошей є ключем до щастя. І проблема в тому, що щастя є суб'єктивним відчуттям, яке звісно люди можуть трактувати у вигляді великої кількості грошей, але вони самі не стануть в захваті від розуміння того, що грошима потрібно ще й правильно керувати, а самі вони в собі щастя не несуть. І зазвичай це усвідомлення приходить занадто пізно, щоб щось можна було змінити. (Але частіше за все таких людей обіймає депресія і вони втрачають жагу до отримання цих грошей через абстрактно поставлену мету)

Правда в тому, що щастя має полягати у чомусь постійному, у процесі, що буде створювати короткочасне відчуття задоволення, що з плином часу та нового досвіду, отриманого від різних соціальних, професійних та життєвих взаємодій, буде перетворюватися власне на саме щастя. Але в той же час критерій щастя має бути конкретним. Наприклад: щоб мені стати щасливим мені потрібна квартира. По суті, маленька, конкретна та досяжна ціль, після отримання якої треба ставити іншу, наприклад зробити ремонт, а після цього ще одну. І головне, щоб процес накопичення грошей для квартири, або процес ремонту приносив задоволення, інакше щастя не буде досягнуто. Крім цих причин є ще одна причина - ця мета була нав'язана, і була зовнішнім стимулом, який швидко згасає.

Отже. Як нам, анархістам, змінити ставлення людей до грошей і зробити суспільство більш здоровішим та вільним? Перше, доносити до людей, що великі гроші - є великою відповідальністю, адже вони не існують у вакуумі, і щоб їх заробити, потрібно постійно підтримувати власні джерела прибутку і контролювати витрати. Друге, наполягати на тому, що гроші не є джерелом щастя, а лише інструментом його досягнення, а велика сума грошей взагалі не потрібна більшій частині населення планети, аби стати щасливими. Третє, боротися, безпосередньо, з капіталізмом та державою, оскільки саме капіталістичний та державницький устрій є причиною створення цінностей до грошей, як до безпосереднього джерела щастя, а не інструменту їхнього досягнення.

На цьому власне все. Ось такі мої думки, які я хотів освітити. Сподіваюся, що комусь було цікаво читати це графоманство і є якась цікава позиція, щодо позиції грошей у нашому світі.

Всім здоров'я та щастя,
Зі всією повагою,
Ваш анархіст та психолог, Курт Петріков

#анархізм #гроші #філософія
#anarchy #anarchism #money #philosophy

Вітаю, мої читачі.
Як у вас справи? Сподіваюсь, що і ви здорові, і ваші близькі, і конфліктів безглуздих у вас не було. А в мене був. І про цей конфлікт я тут хочу розповісти.

Спостерігав я значить за одним цікавим анархо-фемінистичним каналом. Жінка публікує цікаву інформацію щодо Аргентини, становище жіночих рухів в тих країнах і багато чого іншого. І ось в одному пості була затронута тема жіночих вагонів. Я вирішив спитати, що вони думають щодо безпеки дітей 12-13 років, які залишаються у вагоні без матері, яка сидить у жіночому вагоні. Бо всяке буває, насправді, особливо у матерів-одиначок, що дитина не адаптована до таких стресових ситуацій. Та й вагони інколи можуть становити небезпеку для самої дитини. Ну типо цілком нормальне питання. Але у відповідь мені кидають повідомлення на кшталт "Я хоч і дозволяю ЧОЛОВІКАМ (капс від мене особисто, бо саме про це я далі писатиму), коментувати мої пости, але це не означає, що потрібно зводити фокус уваги на почуття чоловіків." Ну і там була апеляція до особистісного досвіду немов "Та я, вже в 11 років їздила сама у метро. А здоровий лоб в 13 не може чи що?". І далі попросила закінчити цю розмову. І тільки-но я почав набирати повідомлення про те, що я не мав лихих намірів, а мені дійсно цікава історія з безпекою для жінок, але ігнорувати дитячий потреби, бажання та психіку теж не варто, то в цей же момент мені прилетів бан. А за секунду до цього мені в очі потрапило повідомлення "Я не бажаю сперечатися з ЧОЛОВІКОМ".

Сподіваюся, що ви, шановні читачі, вже зрозуміли в чому полягає суть мого обурення. Не в тому, що зі мною про це не схотіли розмовляти, не в тому, щоб після мого бану почали насміхатися з моєї позиції (про що я дізнався, зайшовши через другий акаунт, який також відразу полетів в бан), а в тому через що саме мене забанили, і який був привід.

Ось ця особа, яка називає себе анархо-фемінисткою (має право) використала той же самий привід для бану і завершення розмови, що й ті, проти кого вона бореться - захисників патріархату, які посилаючись на стать, знецінюючи будь-яку критику чи зауваження жінки через те, що вона жінка, закривають їй рота. Тут виникла ідентична ситуація, яке є недопустимою для прогресивної рушійною силою у нашому суспільстві. Вона основі власного упередження та, можливо, відсутності навичок емоційної саморегуляції, не стала мене слухати і навіть дописати не дала.

Така поведінка є неприємною як для співрозмовників, так і для всього прогресивного руху, адже замість того, щоб впевнено у власних аргументах сперечаючись на рівних з опонентом розбити його позицію (тим паче, опонента, який позитивно налаштований до фемінистичного руху) та переконати у тому, що його позиція як мінімум помилкова, вона лише мене банить і залишає при своїй думці. Не відбулося жодного конструктивного конфлікту, який міг би призвести до покращення критичного ставлення до ідей, не було обміну аргументами, не було поширення ідей в кінці-кінців, для чого (одна із функцій руху) і існує фемінизм. Відбулася чергова консервація прогресивного суспільства самого в собі і уповільнився прогрес досягнення більш толерантного та справедливого світу.

Я не буду озвучувати канал заради безпеки самої авторки, але скажу ще раз: ця поведінка є неприпустимою для члена прогресивного руху, оскільки не є послідовним втіленням тих цінностей, за які ми всі разом боремося, а навіть навпаки, це був прояв мізандрії - аналогічного до мізагонії явища, створене ієрархічним та патріархальним суспільством.

Хочу спитати: чи стискалися ви з подібною несправедливістю? Що ви робили у таких ситуаціях? Чи змінилося ваше ставлення до руху, член якого так з вами вчинив?

А на цьому я лист завершу,
З найкращими побажаннями,
Ваш шановний анархіст та психолог, Курт Петріков

#анархізм #анархія #лібертарінаство #політика #філософія #психологія
#фемінізм #anarhy #anarchism #libertarian #politic #philosophy #psychology #feminism

Вітаю моїх любих читачів,
Я пишу цей пост аби висловити свою позицію щодо наркотиків закликати всіх анархістів та будь-яких поціновувачів поціновувачів свободи до безнаркотичного образу життя.

Нагадаю на всяк випадок, що алкоголь та тютюн також є наркотичними речовинами, що частенько опускається людьми та виводяться в різні категорії, як от нібито маріхуана то наркотик, а пиво - алкоголь. Це не є коректним, точніше не повністю: що маріхуана, що пиво є наркотиками, але різними її видами.

То ж, чому я закликає анархістів відмовитися від наркотиків? Я виділю 3 типи моїх аргументів та причин для відмови від наркотиків у повсякденному житті: 1 - особистісна, 2 - суспільна, 3 - ідеологічна.

Особистісні причини для відмови від усіх наркотиків. Перший аргумент більше стосується тих, хто цінує себе, власне здоров'я та продуктивність. Якщо цих цінностей у людини немає, то я розумію що аргумент наврядчи спрацює, тому у мене є й інші, але все пл порядку.

По-перше, це фізіологічна шкода організму. Кожна крапля чи грам наркотичної речовини впливає на наш мозок, у випадку алкоголю це знищення клітин мозку, що призводить до погіршення когнітивних явищ та процесів. У пияк згодом проявляються проблеми із самоконтролем (що дуже важливо для анархістів), з пам'яттю, увагою, виникають порушення сну і так далі. І так як наш мозок працює за принципом динамічної локалізації функції, то не здивуюсь, що алкоголь зачіпає ще й сприйняття слухової та зорової інформації, зменшуючи адекватність сприйняття та критичність взаємодії зі світом. Крім цього страдают ще й наші захисники - печінка та нирки, які беруть на себе всю відповідальність за очищення організму від інтоксикації наркотиками.

По-друге, постійно вживаючи наркотичні речовини ви забуваєте як можна корисно та весело розважатися без допоміжних засобів. По суті, наші веселощі також є навичками та здібностями, адже нам для того, щоб круто відірватися потрібно аналізувати обставини, власний настрій та багато чого ще. Для веселощів нам потрібні ще навички саморегуляції, щоб підняти собі настрій або ж його в собі приховати за потреби (саморегуляція нам ще потрібна для психічного здоров'я, що також можна віднести до першого аргументу). Тому пияка потрапляє в таку пастку, у нього раптово змінюється свідомість, у наслідок чого втрачає можливість керувати власною поведінкою, емоційно-вольові процеси слабшають і зменшується критичність сприйняття та підвищується ригідність мислення (останнє може негативно вплинути на анархістку діяльність та взаємодії). Людина залежна від наркотиків забуває те, як можна дійсно розважатися не гірше ніж під впливом наркотичних речовин. Але для цього треба мати відповідні навички та вміння, що значно складніше ніж навчитися пити та стрибати у п'яному угарі по сцені чи серед людей.

Далі йдуть аргументи, які пов'язані безпосередньо зі суспільною безпекою та діяльністю.

Перший аргумент: під впливом алкоголю людина частіше скоює злочини, а точніше підвищується імовірність, що при несприятливій соціальній ситуації п'яна людина не зможе впоратися із своїми емоціями та нашкодить або собі, або оточуючим. Варто лише згадати, що наркотичні речовини займають високі місця серед причин скоєних злочинів. Тому п'яний анархіст ризикує нашкодити власним товаришам під час свята чи відпочинку.

Другий аргумент: підвищується ризик деструктивного конфлікту. П'яні люди більш схильні до будь-яких конфліктів через послаблення емоційно-вольової сфери, і по цій же причині вони рідко спроможні вести конструктивний діалог під час конфлікту. Тому у більшості випадків п'яні люди влаштовують бійки або крики, які не призводять до конструктивного вирішення конфлікту, а опоненти будуть або далі замовчувати свої проблеми і претензії один до одного, або після сварки розійдуться. А серед анархісткої організації дуже важливо підтримувати конструктив, так як варто критично ставиться до дій один одного, захищати один одного та аналізувати всю ситуацію, щоб її не виникало в майбутньому, а алкоголь в крові лише посилить бажання звинуватити в невдачі свого товариша та розколоти організацію.

І нарешті 3 тип аргументації - ідеологічна, яка ґрунтується на ідеях визволення суспільства від держави та капіталізму, також звільнення особистості від суспільного тиску та зайвих обмежень. Тут будуть кілька аргументів проти вживання наркотиків, бо ті виступають засобами пригноблення індивідів в масових рухах, і причиною/приводом для гноблення особистості в суспільстві.

Перший аргумент: наркотична залежність є, як я це називаю, негативним ескапізмом, тобто видом втечі від реальності, який шкодить самій людині. Занадто сильна звичка втікати від реальності за допомогою наркотиків може призвести до бездіяльності у суспільстві, відсутності бажання до активізму і збільшенню ризику розвитку депресії, що може стати причиною відсторонення від суспільної активності. І як наслідок людина не схоче боротися за власні права та свободи, адже всі негаразди вона може "пережити" завдяки наркотикам.

Другий аргумент: анархісти виступають не тільки за звільнення суспільства від держави та капіталізму, а й за звільнення індивіда від суспільного та державного пригнічення. Вживання наркотичних речовин є одним із видів соціального гноблення, особливо у зв'язку із в'язким мисленням деяких людей, що не дозволяє усвідомити, що люди можуть добре почуватися і без наркотичних речовин. Пияки інколи починають тиснути на тих, хто свідомо відмовився від алкоголю, що часто може призводити до насилля як з однією, так і з іншої сторони. Це є суспільний тиск, агресія на особистість. Тому, щоб позбавити суспільство від суспільного гноблення індивіда, зменшити ризик загального рівня насильства потрібно відмовитися від повсякденного вживання наркотичних засобів.

Пост вийшов дуже великим: я такого не очікував, якщо чесно. Позиція тут була розкрита трохи поверхово, але я і не розраховував на те, щоб провести якісний аналіз. Лише моя власна позиція щодо цього.

Також, хотілося б зазначити, що я не демонізую наркоманів, оскільки я знаю приклад того, як наркомани допомагають людям, що підтримують тверезий образ життя та в деяких випадках консультують з приводу тих чи інших препаратів та їх побічних дій на організм. І в деякому роді, дехто навіть сприяє антинаркоманському образу життя багатьох інших людей.

Я також не вихваляю занадто сильно тверезий образ життя, і ні в якому разі не кажу, що, ми, "тверезники" не можемо втрачати контроль чи не схильні вести деструктивні конфлікти. Аж ніяк! Я лише наголошую, що негативні особистісні риси під впливом наркотиків можуть посилитися. І з будь-якими особистісними феноменами, які заважають жити потрібно працювати або самому, або з психологом чи психотерапевтом.

Будь-те здорові, не зловживайте наркотиками, а краще взагалі їх не вживайте! Бережіть себе, своїх близьких та організації, в яких ви берете участь чи які вам до вподоби!

Зі всією повагою,
Ваш шановний анархіст та психолог, Курт Петріков.

#анархія #анархізм #лібертаріанство #політика #ЗОЖ #наркотикизло