Знову вітаю вас, любі читачі!
Як ся маєте? Що у вас було нового за цей короткий проміжок часу, за який ми з вами не переписувалися? Я сьогодні був в спортзалі і зловив натхнення розповісти вам, чому я вважаю свій спортзал міні-анархічним або проанархічним проєктом.
Офіційно у качалки є власник, який більшу частину часу раніше проводив тут же, але тепер його майже не побачиш, бо волонтерить. Але коли він з'являється, в залі не виникає жодної незручної атмосфери, ніби хтось зараз буде силою збирати гроші, або ж будуть понти викручені на максимум - ні, це зовсім звичайний мужик, який піклується по свій спортзал та людей, які в ньому займаються. Він практично, власноруч все тут і створив - майже всі тренажери (крім одного) ручна робота. Ну і з десяток гантель також куплені, але є й ті, які зроблені за допомогою зварки та терпіння. Та й качалка знаходиться у підвальному приміщення, яке оформлено у "вуличному" - стилю - все від руки чи недорогих матеріалів. І платимо по людські за все це золото - всього 200 гривень в місяць (хоча, чесно кажучи, я тут займаюсь безкоштовно через знайомства, але думаю про те, щоб кидати гроші на обладнання залу, як і вчиню в скорому часі).
І так, як власника немає більшу частину часу, а качалка має працювати, то у нас є керівник - звичайний хлопак із циганської родини. Веселий, добрий, працьовитий чувак. Він тут одночасно і керівник, і тренер.
Хоча поняття "тренер" в нашому залі не існує. Тут ним може будь-хто, хто хоч трохи працював в залі над своїм тілом, має досвід та/або знання про людський організм. До новачків ставимося дружелюбно, навіть до тих, хто кине зал через місяць або день. Спитай будь-кого в залі, всі допоможуть включитися у тренування, звикнутися із атмосферою та розпочати свій шлях бодібілдера. І це дуже круто. І так, ніхто з нас крім керівника та власника не сертифікований тренер, а тому індивідуальні тренінги створювати не можемо, але дати підказки як не травмуватися - ще й як. Тому наш керівник лише керівник, збирач грошей для розвитку спортзалу і ініціатор турнірів. І грошей з зали, наскільки я знаю, він не отримує, або отримує незначну частину. Не тому що власник гніда, а тому що зал постійно поліпшується.
У нас є традиція. Будь з ким, хто заходить у зал - ми вітаємося. Це така звичка вже, дійсно традиція. Навіть якщо людину не знаєш, ти з нею вітаєшся, дивишся в очі і довіряєш в якому сенсі йому свою безпеку та здоров'я. Навіть не знаю чийогось ім'я, ти можеш завжди розраховувати, що хтось тобі допоможе, коли тебе придавить гріфом. Повна злагода та взаємодопомога.
Ми за весь час можемо промовити один до одного лише кілька фраз за все тренування - "підстрахуй", "допоможи зняти" і "я після тебе". Все. Тому інтровертам тут теж знайдеться місце. У той же час тут люди можуть бути балакучими та із завзяттям відповісти на твої питання.
Кожен тут прибирає за собою. Всі відповідають за кожен тренажер, який беруть у своє користування. Якщо хтось не покладе гантелі чи бліни на місце - отримує порцію легкого засудження та закликається до того, щоб він за собою прибрав.
Музика то окрема розмова. Зазвичай музику включає керівник. Але, коли він відлучається, кожен має право підключитися та увімкнути щось своє. Це от взагалі без проблем.
Крім грошового внеску кожен може щось зробити для залу від себе. Звісно про це потрібно поговорити з керівником, і узгодити з ним. Це звісно вже не анархічна практика, але близька для цього, бо кожен може зробити зал "своїм володінням", покращити обстановку да і сам зал. Звісно, від цього власником чи керівником ти від цього не станеш, і повного контролю не матимеш, зате будеш більше залучений до життя спортзалу. Наприклад, нещодавно один із тих, хто займається в залі - зварив кілька нових додатків для тренажерів: 1) щоб можно було зафіксувати своє тіло на тязі блоку; 2) Кріплення для гріфу, щоб можна було зручно виконувати вертикальну тягу. І друге, до речі, керівник буквально щойно встановив (на момент 16:40 по Києву).
Керівник та власник прослуховуються до потреб тих, хто займається. І виконують обіцянки відносно швидко, +- 1-2 місяці, якщо не враховувати їхні власні запонки через проблеми.
Ледь не забув, кожен із учасників може ініціювати турнір, але для цього потрібно поговорити з керівником або власником, аби вони підготували для цього все необхідне.
В цілому, я зал можу назвати анархічним через рівноправ'я, взаємовідповідальність, взаємність, "ліберальних" керівника та власника, які приймають безпосередню участь в житті залу та прислуховуються до наших потреб. Але якби зал можна було назвати колективною власністю і керівництво ним відбувалося за принципом консенсусу, то це був би ідеальний анархічний проект в середині капіталістичної та державницької реальності.
Можливо, хтось логічно зауважить, що майже все мною перераховане є атрибутами майже будь-якого спортзалу. Але я нічого не відповім на це, оскільки бував лише у двох спортзалах, де новітній спортзал зі створеними на заводах тренажерами виявився набагато гіршим, ніж саморобний та підвальний зал. Немає там тієї дружньої атмосфери, у активність залу власник не залучений (наскільки мені зараз відомо), існує додатковий і спеціальний бюрократичний орган прям на вході, який здирає з тебе 75 гривень лише за одне тренування, люди не знають про певні оновлення в залі, а власник чи керівник наврядчи прислухається до порад візитерів.
Можливо мій спортзал не унікальний в цих характеристиках, але для мене - єдиний
На цьому я закінчую ділитися своїм досвідом перебування у проанархісткій атмосфері підвального спортзалу. А ви ходите до спортзалу? Які є у вас традиції?
З повагою,
Ваш шановний, психолог та анархіст,
Курт Петріков
#анархізм #анархія #спортзал #спорт
Курт
Информационное агентство
Habr