22

Рівно півжиття тому я замислилася
"А що як спробувати все змінити через усвідомлення?"

Все, що виводить на болючі ридання.
Все, що викликає задушливий комок нервів в горлі.
Все від чого починає нервово трусити тіло.
Все, що гальмує мене перед обличчям чогось нового.

Півжиття тому я стала на цей шлях. Через що в моїй юності було мало веселого та легкого. Усвідомлення не моїх помилок, які тим не менш вплинули на хід всього мого життя. Мені казали, що я шкодуватиму про таке своє важке рішення, що втрачу якусь важливу частину подій з життя підлітка. Я пробувала бути в таких місцях, з такими людьми про які мені казали. Силувала себе випити за компанію, бо як не випивала - знущалися та принижували. І тоді я подумала "А чому мені має це подобатися, якщо це просто не моє?"
Чому якщо ти підліток то вільний час треба проводити за алкоголем, цигарками та блюванням від цього всього - настільки це не моє. Токсичне оточення агресивно пропагувало бути такою як всі, бути простішою та м'якішою, з усіма йти на компроміс. Де компромісом називали ту ситуацію, де всі мої погляди проігноровано.

11 років я йшла до розуміння того, що старший не означає правий. Що жінка не означає покірність. Що чоловік не означає відсутність сліз. Що дитина не означає муштра. Що повага не означає толерування та замовчування. Що бути на своїй хвилі - це круто. Що бути мовчазною - це просто риса, а не вада.

11 років в стані тєрпіли, агресії як прояву самозахисту, німих сліз, нервових зривів, депресії, зневіри, відчаю, стагнації.

Шкодую тільки про одне, що нічого не знала тоді про ПЛАСТ. Може б не відчувала себе настільки самотньою.

Замінниками всьому були і є музика та природа, знаходячи розраду в яких - я загоюю ними свої рани.

Та все ж, бачити зараз світ тверезими очима і при цьому бути яскравою, емоційною, відкритою та щирою - воно того варте.

Тепер, в свої 22, я відпускаю цей біль зі спокійною сльозою очищення своєї душі.

І крокую в майбутнє.

Майбутнє, в якому ніхто не може бути вищим за мої інтереси та душевний спокій.
Майбутнє без жалів, без залежності від чиєїсь точки зору, без хворого співіснування. Співіснування, а не життя.

Своє майбутнє...

А в нашого Шума зеленії очі😈

Кураторам тітушні під судом #медведчукпідарешт не подобається наш банер - не подобається викриття злочину головного підарешта України, не подобається перемога правди в справі СтусVSмедведчук.

Вимагаємо арешту Медведчука!

Найбільшу ж нішу в їх "творчості" посідають жарти соціально-побутового характеру. Де ж як не в буденності нашого побуту найяскравіше проявляються усі наші проблеми. Але якщо подати це під соусом примітивних жартів для розуміння яких не треба напружувати жодну з частин тіла - то не варто потім дивуватися, що якісь власні проблеми тільки загострюються від вашої елементарної бездіяльності на шляху до їх вирішення.

Створюється ледь не замкнений цикл стагнації:
Примітивний та пересипаний різними кліше жарт на гостросоціальну тематику→Переведення фокусу уваги з проблеми на веселощі під соусом "Не нада париться, все как-нибудь САМО наладится" оформленого у вигляді їх коронних фінальних пісеньок→Поступова атрофія залишків бажання аналізувати власні відчуття та рефлексії на ті чи інші явища→Повне припинення розвитку особистості.

Обережно, двері зачиняються. Наступна станція "Тотальне кугутство". Зворотнього відправлення немає. Поки можете - тікайТе.

Такими от вивертами насичений увесь кварталівський доробок.
І створюється це для того, щоб споживач не прагнув розвитку, не вчився конструктивно ставити під сумнів своє травмоване пострадянщиною бачення світу, не вчився брати на себе відповідальність.
Щоб споживач залишався споживачем - і в жодному разі не став громадянином.
І телевізором їх зона впливу точно не обмежується, бо ще є тонни іншого контенту їх авторства, на різних майданчиках окрім ТБ.
Що означає лиш одне - метастази кугутства присутні ледь не в кожному з нас, в тій чи іншій мірі. Заперечувати це або відмахуватись фразою "Ну, це точно не про мене, бо..." - небезпечна ілюзія.

Краще зробити собі самостійну перевірку щодо власної реакції на ті чи інші теми на кшталт:
• національності (хохол, жид, хач);
• віросповідання;
• традицій;
• говірок (а па нармальнаму нєзя);
• спілкування з партнером (тема "чоловік повинен/жінка повинна");
• сексуальної орієнтації (ці нормальні, а ті п*дараси);
• недоречний слововжиток під час лайки (дебіл, ідіот);
• неадекватне спілкування/взаємодія в родині (відсутність спілкування, примус, мат та фізична сила - нормальні методи комунікації в родині);
• відсутність поваги до особистого простору в соціумі (тоді коли вас не питали вашої думки - казати комусь про хибність його/її дій, бо саме на вашу думку це неправильно).

Це я навела такі собі маленькі маркери для перевірки рефлексів. Якщо щось таке є у вашому вжитку або ж спрацьовує як подразник - все це підлягає аналізу із з'ясуванням першопричини появи цього явища в вашому житті. І аналізувати це потрібно, тому що це явище паралізує в першу чергу вас. Згодом ви починаєте перекидувати цю бацилу на своє оточення. Так і живе хворе суспільство.

Психологія зросійщеного/зрадянщеного/деукраїнізованого/рабського побуту настільки хвора, а географія поширення цієї холери Україною настільки неочікувано різноманітна, що це явище потрібно досліджувати та проговорювати із висококваліфікованими психотерапевтами в публічному просторі, на рівні державної програми, а не реготати з цього як з якоїсь незначної дрібниці.

Важка їжа - для важких роздумів. Роздумів про те без чого неможливо досягти реального розвитку особистості - замість цього жити в його імітації. І ходити по колу повторів одних і тих самих проблем.

Живемо в часи активного буяння інформ-епідемії, виробити імунітет до якої є життєвою необхідністю. Ліки від неї є - це холодний та реалістичний погляд на все, що є всередині вас та все, що вас оточує. Ці ліки не є панацеєю - це лише інструмент, ефективність якого можна покращити лише своїми постійними пошуками відповідей на неприємні для себе питання.

P.S. Впевнена, що виявлю купу різних маніпулятивних конструкцій під час аналізу їх творчого доробку. Робитиму ж це для того, щоб виявити присутність цього лайна в своїй голові. В першу чергу. Ця ідея не є ексклюзивною, про це давно можна побачити різні скетчі/влоги/монтажі, та все ж я проводитиму аналіз на своєму рівні у власних дописах, щоб проговорювати травми суспільства в межах кола друзів в ФБ. Я давно зрозуміла, що потрібно відкрито визнавати наявність якоїсь проблеми. Це про рівень емоційної відкритості та довіри. Публічність такого аналізу підштовхує людей до запуску процесу здорового самоаналізу і дає відчуття невидимої підтримки на цьому складному шляху перебудови себе.
Перебудова себе = перебудова держави.
_______________________________________
Ллються рожеві сиропи.
Нібито наближають нас до Європи.
Зараз новини, а згодом - ми вас побавим солодким болотом.
©️ Бумбокс - Рожеві сиропи