Holly Frost22
Рівно півжиття тому я замислилася
"А що як спробувати все змінити через усвідомлення?"
Все, що виводить на болючі ридання.
Все, що викликає задушливий комок нервів в горлі.
Все від чого починає нервово трусити тіло.
Все, що гальмує мене перед обличчям чогось нового.
Півжиття тому я стала на цей шлях. Через що в моїй юності було мало веселого та легкого. Усвідомлення не моїх помилок, які тим не менш вплинули на хід всього мого життя. Мені казали, що я шкодуватиму про таке своє важке рішення, що втрачу якусь важливу частину подій з життя підлітка. Я пробувала бути в таких місцях, з такими людьми про які мені казали. Силувала себе випити за компанію, бо як не випивала - знущалися та принижували. І тоді я подумала "А чому мені має це подобатися, якщо це просто не моє?"
Чому якщо ти підліток то вільний час треба проводити за алкоголем, цигарками та блюванням від цього всього - настільки це не моє. Токсичне оточення агресивно пропагувало бути такою як всі, бути простішою та м'якішою, з усіма йти на компроміс. Де компромісом називали ту ситуацію, де всі мої погляди проігноровано.
11 років я йшла до розуміння того, що старший не означає правий. Що жінка не означає покірність. Що чоловік не означає відсутність сліз. Що дитина не означає муштра. Що повага не означає толерування та замовчування. Що бути на своїй хвилі - це круто. Що бути мовчазною - це просто риса, а не вада.
11 років в стані тєрпіли, агресії як прояву самозахисту, німих сліз, нервових зривів, депресії, зневіри, відчаю, стагнації.
Шкодую тільки про одне, що нічого не знала тоді про ПЛАСТ. Може б не відчувала себе настільки самотньою.
Замінниками всьому були і є музика та природа, знаходячи розраду в яких - я загоюю ними свої рани.
Та все ж, бачити зараз світ тверезими очима і при цьому бути яскравою, емоційною, відкритою та щирою - воно того варте.
Тепер, в свої 22, я відпускаю цей біль зі спокійною сльозою очищення своєї душі.
І крокую в майбутнє.
Майбутнє, в якому ніхто не може бути вищим за мої інтереси та душевний спокій.
Майбутнє без жалів, без залежності від чиєїсь точки зору, без хворого співіснування. Співіснування, а не життя.
Своє майбутнє...
Рівно півжиття тому я замислилася
"А що як спробувати все змінити через усвідомлення?"
Все, що виводить на болючі ридання.
Все, що викликає задушливий комок нервів в горлі.
Все від чого починає нервово трусити тіло.
Все, що гальмує мене перед обличчям чогось нового.
Півжиття тому я стала на цей шлях. Через що в моїй юності було мало веселого та легкого. Усвідомлення не моїх помилок, які тим не менш вплинули на хід всього мого життя. Мені казали, що я шкодуватиму про таке своє важке рішення, що втрачу якусь важливу частину подій з життя підлітка. Я пробувала бути в таких місцях, з такими людьми про які мені казали. Силувала себе випити за компанію, бо як не випивала - знущалися та принижували. І тоді я подумала "А чому мені має це подобатися, якщо це просто не моє?"
Чому якщо ти підліток то вільний час треба проводити за алкоголем, цигарками та блюванням від цього всього - настільки це не моє. Токсичне оточення агресивно пропагувало бути такою як всі, бути простішою та м'якішою, з усіма йти на компроміс. Де компромісом називали ту ситуацію, де всі мої погляди проігноровано.
11 років я йшла до розуміння того, що старший не означає правий. Що жінка не означає покірність. Що чоловік не означає відсутність сліз. Що дитина не означає муштра. Що повага не означає толерування та замовчування. Що бути на своїй хвилі - це круто. Що бути мовчазною - це просто риса, а не вада.
11 років в стані тєрпіли, агресії як прояву самозахисту, німих сліз, нервових зривів, депресії, зневіри, відчаю, стагнації.
Шкодую тільки про одне, що нічого не знала тоді про ПЛАСТ. Може б не відчувала себе настільки самотньою.
Замінниками всьому були і є музика та природа, знаходячи розраду в яких - я загоюю ними свої рани.
Та все ж, бачити зараз світ тверезими очима і при цьому бути яскравою, емоційною, відкритою та щирою - воно того варте.
Тепер, в свої 22, я відпускаю цей біль зі спокійною сльозою очищення своєї душі.
І крокую в майбутнє.
Майбутнє, в якому ніхто не може бути вищим за мої інтереси та душевний спокій.
Майбутнє без жалів, без залежності від чиєїсь точки зору, без хворого співіснування. Співіснування, а не життя.
Своє майбутнє...
ZEN 
