22

Рівно півжиття тому я замислилася
"А що як спробувати все змінити через усвідомлення?"

Все, що виводить на болючі ридання.
Все, що викликає задушливий комок нервів в горлі.
Все від чого починає нервово трусити тіло.
Все, що гальмує мене перед обличчям чогось нового.

Півжиття тому я стала на цей шлях. Через що в моїй юності було мало веселого та легкого. Усвідомлення не моїх помилок, які тим не менш вплинули на хід всього мого життя. Мені казали, що я шкодуватиму про таке своє важке рішення, що втрачу якусь важливу частину подій з життя підлітка. Я пробувала бути в таких місцях, з такими людьми про які мені казали. Силувала себе випити за компанію, бо як не випивала - знущалися та принижували. І тоді я подумала "А чому мені має це подобатися, якщо це просто не моє?"
Чому якщо ти підліток то вільний час треба проводити за алкоголем, цигарками та блюванням від цього всього - настільки це не моє. Токсичне оточення агресивно пропагувало бути такою як всі, бути простішою та м'якішою, з усіма йти на компроміс. Де компромісом називали ту ситуацію, де всі мої погляди проігноровано.

11 років я йшла до розуміння того, що старший не означає правий. Що жінка не означає покірність. Що чоловік не означає відсутність сліз. Що дитина не означає муштра. Що повага не означає толерування та замовчування. Що бути на своїй хвилі - це круто. Що бути мовчазною - це просто риса, а не вада.

11 років в стані тєрпіли, агресії як прояву самозахисту, німих сліз, нервових зривів, депресії, зневіри, відчаю, стагнації.

Шкодую тільки про одне, що нічого не знала тоді про ПЛАСТ. Може б не відчувала себе настільки самотньою.

Замінниками всьому були і є музика та природа, знаходячи розраду в яких - я загоюю ними свої рани.

Та все ж, бачити зараз світ тверезими очима і при цьому бути яскравою, емоційною, відкритою та щирою - воно того варте.

Тепер, в свої 22, я відпускаю цей біль зі спокійною сльозою очищення своєї душі.

І крокую в майбутнє.

Майбутнє, в якому ніхто не може бути вищим за мої інтереси та душевний спокій.
Майбутнє без жалів, без залежності від чиєїсь точки зору, без хворого співіснування. Співіснування, а не життя.

Своє майбутнє...

А в нашого Шума зеленії очі😈

Кураторам тітушні під судом #медведчукпідарешт не подобається наш банер - не подобається викриття злочину головного підарешта України, не подобається перемога правди в справі СтусVSмедведчук.

Вимагаємо арешту Медведчука!

Найбільшу ж нішу в їх "творчості" посідають жарти соціально-побутового характеру. Де ж як не в буденності нашого побуту найяскравіше проявляються усі наші проблеми. Але якщо подати це під соусом примітивних жартів для розуміння яких не треба напружувати жодну з частин тіла - то не варто потім дивуватися, що якісь власні проблеми тільки загострюються від вашої елементарної бездіяльності на шляху до їх вирішення.

Створюється ледь не замкнений цикл стагнації:
Примітивний та пересипаний різними кліше жарт на гостросоціальну тематику→Переведення фокусу уваги з проблеми на веселощі під соусом "Не нада париться, все как-нибудь САМО наладится" оформленого у вигляді їх коронних фінальних пісеньок→Поступова атрофія залишків бажання аналізувати власні відчуття та рефлексії на ті чи інші явища→Повне припинення розвитку особистості.

Обережно, двері зачиняються. Наступна станція "Тотальне кугутство". Зворотнього відправлення немає. Поки можете - тікайТе.

Такими от вивертами насичений увесь кварталівський доробок.
І створюється це для того, щоб споживач не прагнув розвитку, не вчився конструктивно ставити під сумнів своє травмоване пострадянщиною бачення світу, не вчився брати на себе відповідальність.
Щоб споживач залишався споживачем - і в жодному разі не став громадянином.
І телевізором їх зона впливу точно не обмежується, бо ще є тонни іншого контенту їх авторства, на різних майданчиках окрім ТБ.
Що означає лиш одне - метастази кугутства присутні ледь не в кожному з нас, в тій чи іншій мірі. Заперечувати це або відмахуватись фразою "Ну, це точно не про мене, бо..." - небезпечна ілюзія.

Краще зробити собі самостійну перевірку щодо власної реакції на ті чи інші теми на кшталт:
• національності (хохол, жид, хач);
• віросповідання;
• традицій;
• говірок (а па нармальнаму нєзя);
• спілкування з партнером (тема "чоловік повинен/жінка повинна");
• сексуальної орієнтації (ці нормальні, а ті п*дараси);
• недоречний слововжиток під час лайки (дебіл, ідіот);
• неадекватне спілкування/взаємодія в родині (відсутність спілкування, примус, мат та фізична сила - нормальні методи комунікації в родині);
• відсутність поваги до особистого простору в соціумі (тоді коли вас не питали вашої думки - казати комусь про хибність його/її дій, бо саме на вашу думку це неправильно).

Це я навела такі собі маленькі маркери для перевірки рефлексів. Якщо щось таке є у вашому вжитку або ж спрацьовує як подразник - все це підлягає аналізу із з'ясуванням першопричини появи цього явища в вашому житті. І аналізувати це потрібно, тому що це явище паралізує в першу чергу вас. Згодом ви починаєте перекидувати цю бацилу на своє оточення. Так і живе хворе суспільство.

Психологія зросійщеного/зрадянщеного/деукраїнізованого/рабського побуту настільки хвора, а географія поширення цієї холери Україною настільки неочікувано різноманітна, що це явище потрібно досліджувати та проговорювати із висококваліфікованими психотерапевтами в публічному просторі, на рівні державної програми, а не реготати з цього як з якоїсь незначної дрібниці.

Важка їжа - для важких роздумів. Роздумів про те без чого неможливо досягти реального розвитку особистості - замість цього жити в його імітації. І ходити по колу повторів одних і тих самих проблем.

Живемо в часи активного буяння інформ-епідемії, виробити імунітет до якої є життєвою необхідністю. Ліки від неї є - це холодний та реалістичний погляд на все, що є всередині вас та все, що вас оточує. Ці ліки не є панацеєю - це лише інструмент, ефективність якого можна покращити лише своїми постійними пошуками відповідей на неприємні для себе питання.

P.S. Впевнена, що виявлю купу різних маніпулятивних конструкцій під час аналізу їх творчого доробку. Робитиму ж це для того, щоб виявити присутність цього лайна в своїй голові. В першу чергу. Ця ідея не є ексклюзивною, про це давно можна побачити різні скетчі/влоги/монтажі, та все ж я проводитиму аналіз на своєму рівні у власних дописах, щоб проговорювати травми суспільства в межах кола друзів в ФБ. Я давно зрозуміла, що потрібно відкрито визнавати наявність якоїсь проблеми. Це про рівень емоційної відкритості та довіри. Публічність такого аналізу підштовхує людей до запуску процесу здорового самоаналізу і дає відчуття невидимої підтримки на цьому складному шляху перебудови себе.
Перебудова себе = перебудова держави.
_______________________________________
Ллються рожеві сиропи.
Нібито наближають нас до Європи.
Зараз новини, а згодом - ми вас побавим солодким болотом.
©️ Бумбокс - Рожеві сиропи

Всегда найдут работу для креативных людей
01:25-01:47
https://youtu.be/U_SrZW94Gk8
_______________________________________
З кожним таким майже що неприкрито ворожим випадом кварталу&ко в бік активного громадянського суспільства вони невпинно наближають себе до процесу народної люстрації.

Їх формула дискредитації протесту як такого дуже проста:
Креативні люди = активісти.
Знайшли роботу = проплачений мітинг.
Алкоголики и тунеядцы.
В найкращих совкових традиціях.
Пластинка настільки затерта, що голка патіфону вже намотує залишки мізків споживачів цього контенту.

Жодного слова про вимоги та гасла людей, що зробили ці дії. Жодного слова про те, що ці дії є голосом обурених через непочутість людей. Обуреність мусорським та суддівським свавіллям, якому Зеленський підіграє.

Стерненко, Ріфф, Гандзюк, Кагарлик і багато інших жахів - таких тем в цьому інформ-болоті не існує.
Задубілість правоохоронної та судочинної системи - навіщо давати ходу таким важким запитанням, які є дуже вагомими в темі факторів гальмування розвитку держави?

В них же ж є тільки секундна можливість дати споживачу гигикнути, сидячи на дупі рівно, засудити дієвість громадян як таку. І вони цю можливість використовують по повній. Пліснява в голові людини розростається ще більше і захоплює залишки мізків. Задушити в корені той легкий сумнів щодо своєї пасивної позиції, що може прорватися посеред обидленої свідомості раба блакитного екрану. Задушити залишковий голос розуму - їх першочергова мета.

Примітивно, маніпулятивно і брудно.
І від того ще більш дієво.

Кажу так впевнено, бо колись я теж це дивилася. Як споживачка. Майже...
Відфільтровувати всі маніпуляції не вміла. Всього і не пригадаю, але щось кричуще все ж викликало обурення і добре запам'яталося.
Мабуть перше від чого мене тіпнуло і я перестала дивитися на цей продукт як на простий гумор - "жарт" про Голодомор. Розповіді батьків про те як наші родичі пережили ці страшні часи, а деякі не пережили - це знання ще з дитинства закарбувалося в моїй голові як щось темне і холодне. Як земля, яку вони їли і в яку скидали помирати їх опухлі тіла. Будь-які жарти на цю тему - моральна канава, в яку вони щедро занурюють свідомість споживача, стираючи будь-які межі людяності.
Також мене завжди коробило від примітивності та стереотипності зображення мешканців різних регіонів України, особливо повне спаплюження особистості мешканців заходу України. Мій мозок просто відмовляється вірити в таку агресивно карикатурну картинку як в щось хоча б трохи близьке до реальності. Наявність настільки утрованого контенту - груба маніпуляція, яку дуже легко можна списати на фразу "просто злегка занесло сценаристів". Сценарист отримує гроші за цільовий текст. Крапка. Просто так нічого не буває в цій сфері.
Фінальною золотою росою стали жарти про ебонітові палички, відсування кордонів росії вглиб України та висміювання добровольців.
І це тільки з кварталівського лайна, а там же ж сила силенна різного роду їх продукції.