Разом із Союзом українок буду проводити подію до Дня дітей в Міннесоті, присвячену темі українських дітей, викрадених росією. Мета - підвищення видимості та інформування суспільства про ці злочини.

Так, буде і релігійний компонент (молитва представників різних конфесій 🙈), бо ми хочемо достукатися навіть до тих лайтових консерваторів, які можливо, почують через моральні та духовні аргументи.

Якщо у вас або у ваших знайомих є історії, якими ви хотіли б поділитися з цього приводу, напишіть мені, будь ласка.
@rada #УкрФеді #УкрТві

Не забувайте!

👉 Додавайте локальний для України хештег #укрмаст – адже це краще, ніж використовувати недоречний тут хештег #укртві

У нас по всьому місту живуть отакі мурахоїди, їх малював пан Gres, з яким ми колись познайомились на дніпровських тусовках.

Зараз він у війську, і треба зібрати на дрони.

https://send.monobank.ua/jar/5oFPdRZ4Py

https://www.instagram.com/reel/DIoLTvxt28N/?igsh=eXJ6aml5Y2VyeHZx

@ua #УкрТві #УкрФеді

Думаю, якшо вийду гуляти сьогодні, то покажу вам ще Мурахоїдів, бо я ж живу на Кварталі Мурахоїдів.

Вчора дивилася п’єсу Sicle. Дія відбувається в українському селі під час Голодомору - чоловіків погнали в Сибір, а жінки намагаються вижити, тримаючись одна за одну. Звучить як важка історія, і вона така. Але було багато гумору. Непогано написаного, такого що американський глядач зрозуміє. Авторка вміє гойдати: щойно ти смієшся, як тебе вже кидає в емоційну прірву. Мені зайшло.

Комсомолка з Харкова, яка приїхала “виховувати” селянок і дорікає їм, що ті ховають зерно замість віддати «на благо держави, де діти Поволжя голодують» сцена сильна. І хоч це історично сумнівно (сумніваюся, що в совєцькому союзі хтось взагалі знав про потенційний голод в іншому регіоні), але як інструмент для показу імперської логіки «в центрі знають краще» спрацювало.

Було кілька сцен, які викликають змішані відчуття. Наприклад, вмираюча селянка що вже марить каже: «ми всі помремо, а потім сюди завезуть росіян», а далі «і все повториться». Як українка, я розумію цю репліку. В моїй родині теж були ті «завезені». Але в американському контексті така сцена слизький лід. Бо між рядками вже чуються знайомі небезпеки: «самі себе вбиваємо», «один народ», і вся оця імперська муть.

Ще один приклад, коли комсомолка цитує Лесю Українку й каже, що її мама казала, ніби Леся написала це у 9 років, а потім додає зневажливо: «ось ці українці, дитина щось нашкрябає і вони вже це вважають високою культурою». Для нас це прозоро. А от американці можуть почути буквально: ага, ці українці справді перебільшують.

Були й абсурдні моменти, які очевидно не могли б статися, але сюжетно працювали (ну і взагалі де американське мистецтво, а де достовірність 🤭). На них зупинятися не буду. Загалом, добре, що така п’єса існує. І, напевно, добре, що її написала саме американка. Бо ми, українці, навряд чи змогли б дозволити собі жартувати в історії про Голодомор, це б здавалося блюзнірством. Принаймні зараз. А тут це працює. Живі українські пісні додавали сили й атмосфери. В кінці зал стоячи аплодує, американці витирають сльози, а виходячи з театру наспівують Червону калину.

Тож так. Якщо не прискіпуватись п’єса непогана. А для американського глядача напевно потрібна.

#УкрФеді #100дописівукраїнською #УкрТві

О, я і забув шо ми пана Володимира підключили до Федіверсу через брідж!

Закиньте сюди грошей, я вже закинув майже все шо було.

Це друг пані @levenets і це вони робили в понеділок благодійну фотосесію, на яку я прийшов і всіх пообнімав!

Пряме посилання на банку: https://send.monobank.ua/jar/kYRGWRw3S

@ua #УкрФеді #УкрТві #ЗбірНаЗСУ

@dowabisabi.bsky.social
https://fed.brid.gy/r/https://bsky.app/profile/did:plc:ww7qdaztqarvfyfozvrbx5ly/post/3lnt3n7tops2j

Сьогодні раптово зрозуміла одну штуку. Після того як я пішла з Мети - Instagram і Threads, а Facebook і так був напівживий - я стала значно менше купляти. І це мене реально здивувало.

Ні, я ж знала, що корпоративні соцмережі працюють як машини для продажів. Іноді навіть ловила себе на думці: побачила щось у рекламі, «а чому б і ні?» , і от вже нова покупка. Але от що неочікувано виявилося, що велика частина споживання була не через рекламу, а через соціальне порівняння.

Побачила, умовно, на комусь сукню і подумала: «Мені теж треба». Це ж не реклама, не посилання, просто фото. І бажання здається своїм. Наче я сама цього захотіла. Але чи було воно справді моїм?

Навіть якщо не припускати, що алгоритм міг показувати мені ту саму сукню на різних людях бозна-скільки разів, що, цілком імовірно, сам факт постійного соціального порівняння формував потребу. Яка, як виявилось, взагалі не була моєю.
А от коли я вийшла з Мети, це бажання просто зникло. І стало якось легше, і дихати, і жити.

Федіверс економить не лише нерви. Він ще й гроші береже.

#УкрФеді #УкрТві #100ДописівУкраїнською #ДумкиВголос #психологія #Цікаве