МандрівникЦей день у Харкові
Дощ нарешті припинився, і сонячні промені пробиваються крізь хмари, заливаючи місто сяйвом. Повітря свіже і чисте, пахне мокрою землею та зеленню. Люди виходять на вулиці, насолоджуючись теплом і небом, що прояснилося.
В парках і скверах діти граються на мокрих гірках, сміються і бешкетують. На лавках сидять пенсіонери, читають газети і розмовляють про життя. У кафе на терасах люди п'ють каву і ласують десертами, спостерігаючи за прохожими.
Але раптом радісний настрій переривається гучним звуком сирени. Це повітряна тривога. Люди завмирають, їхні обличчя стають серйозними. Всі знають, що це означає: війна ще не закінчилася, і небезпека завжди поруч.
Люди шукають укриття в найближчих бомбосховищах. Дехто йде до метро, де вже багато людей. Інші ховаються в підвалах будинків. Діти чіпляються за руки своїх батьків, їхні очі сповнені страху.
Всі сподіваються, що тривога скоро закінчиться і нічого страшного не станеться. Але ніхто не знає, скільки це триватиме.
Нарешті сирена стихає. Люди з обережністю виходять з укриттів. На їхніх обличчях видно полегшення, але й тривога. Життя в Харкові стало таким: постійне очікування тривоги, страх за своє життя і життя своїх близьких.
Але навіть у ці темні часи люди не втрачають надії. Вони вірять, що війна скоро закінчиться, і вони зможуть жити в мирі і спокої. Вони знають, що сонце завжди з'являється після дощу, і що після темряви завжди настає світанок.