В локальних новинах чергова історія: два сусідні містечка судяться за воду. Кожне звинувачує інше в недоброчесності, порушенні договорів і трохи в нечесності взагалі як такій.
Для мене, людини, яка виросла в соборній унітарній державі, американська федеративність досі виглядає дивовижно. Особливо на найнижчому рівні. Кожне містечко як маленька держава з власним бюджетом, судами, поліцією, амбіціями, і - що мене найбільше дивує - можливістю… збанкрутувати. Не символічно, а цілком буквально: з судами, боргами, закриттям шкіл і обмеженням послуг.
Часом читаєш, що на якомусь клаптику землі вирішили зробити тимчасовий велопарк, бо продати землю поки не виходить, а якщо назвати це парком, можна трохи зменшити податки та витрати. І кожного разу дивуєшся як таке можливо.
Не певна, чи мені до вподоби така система. Вона десь між автономією та анархією, між раціональністю і хаосом. У ній є щось захопливе і водночас щось тривожне, як на мене. Хоча саме зараз я сподіваюся саме на федеративність, як на один з факторів що може таки нас врятувати