жінка розгублена біля чужого моря
волосся розтріпане, кеди стоптані
шепоче ім'я обвітреними губами

тутешні думають: жінка втратила чоловіка

але я чула ім'я, яке вона вимовляє
це не ім'я чоловіка, це не ім'я дитини
вона стоїть над морем і кличе море

та море теж думає: втратила чоловіка

не озивається на ім'я незнайоме й дивне
тільки виносить мушлі й каміння гостре
тільки шепоче по-своєму, по-морському:

жінко, він ще до тебе повернеться,
твій Азов

Вікторія Амеліна.
Вічна пам'ять.