Купа курсів для тих, хто хоче зайти в IT, а мені потрібні для тих, хто вже зайшов.

Зрозумійте правильно: я щаслива as fuck, завжди хотіла роботу, пов'язану з технічними штуками, навіть не вважаю, що моя нинішня робота — це мій вхід, він стався раніше. Тобто, здавалось, є досвід троха.

Але! Ніде я не відчувала себе настільки outdated кожен день, у мене синдром самозванця шарашить так, що навіть витікає назовні і я на командних зустрічах можу сказати щось типу «Ну, ви справжніх девелоперів рев'ювте в першу чергу, а мій маленький бідненький пул-реквестик можна потім подивитись».

Ніколи не буває нічого зрозумілого до кінця, іноді щось працює просто тому що воля Божа, а іноді не працює, тому що домовик нашепотів, бо інших причин немає.

Здається, що навіть з моїм шилом в дупі, яке не дає зупинятись і тривожністю, яка змушує навчатись постійно (тому що інакше я, звичайно ж, опинюсь під мостом і буду харчуватись голубами), навіть з усім натхненням, старанням та безумовною любов'ю до сфери — я все одно ніби весь час на два кроки позаду.

Можливо тому я люблю усіляки курси, бо мені, як в школі, потрібен папірець про те, що я щось знаю. Ось, хтось прийшов, спитав питання, я на все відповіла і мені дали доказ. А без доказу я ніяк не можу довести собі, що чогось варта.

Господи ж ти Боже мій.