Alex (@[email protected])

#WarInUkraine росія — це терорист. саме так і треба починати кожен день. не «держава», не «сусід», не «велика країна з історією». терорист. країна-вбивця, яка сьогодні вдарила по Києву так, що під завалами опинилися десятки людей. 19 убитих. дев’ятнадцять життів, розчавлених бетоном і сталлю. дев’ятнадцять історій, які закінчилися тільки тому, що москві захотілося вистрілити ракетами по житловому будинку. і скільки ще? скільки ще знадобиться смертей, щоб світ перестав прикидатися, ніби можна домовитися з тим, хто годується кров’ю? скільки ще завалів мають показати українські міста, щоб нарешті визнати: росія — не партнер у переговорах, а терорист, який живе лише тоді, коли вмирають інші? у Дарницькому районі досі тривають пошуково-рятувальні роботи. люди серед уламків шукають життя. чути удари лопат і крики. під завалами ще можуть бути до десяти людей. уяви: десь під камінням хтось ще дихає, хтось намагається постукати, а зверху сирени, пил і холодна статистика. це не фільм і не катастрофа природного походження — це навмисне вбивство, це спланований терор. росія завжди прикривається брехнею. «били по інфраструктурі», «ліквідували загрозу», «це військовий об’єкт». яке, нахрін, «військовий об’єкт», коли в руїнах опинилася дитяча колиска, коли на уламках валяються шкільні зошити й чашки з недопитим чаєм? це не військовий об’єкт. це наша пам’ять, наші будинки, наші люди. і їх уже немає. 19 убитих — це не просто число. це 19 похоронів, 19 сімей, які більше ніколи не зустрінуть своїх рідних. і кожна нова ракета росії примножує цей рахунок. так, у росії нескінченні запаси смерті. але чи нескінченне мовчання світу? бо коли ми говоримо «світ мовчить» — це не метафора. сьогодні політики Європи і далі бубонять про «ризики ескалації». ніби 19 убитих людей у Києві — це ще недостатньо висока ескалація. вони бояться «роздратувати росію». а росія тим часом спокійно вбиває українців і сміється їм в обличчя. бо чому б не сміятися, якщо за кожен злочин — максимум «занепокоєння» та кілька паперових санкцій? правда проста і жорстка: хто мовчить — той співучасник. хто не діє — той дає зброю росії. хто ховається за нейтральністю — той тримає за руку вбивцю. з терористом не ведуть переговори. з терористом не шукають компромісів. терориста зупиняють і знищують. і чим швидше світ це усвідомить, тим менше буде таких Дарницьких руїн, таких похоронів, таких текстів, написаних кров’ю. Україна сьогодні тримається не завдяки словам, а завдяки своїм людям, які копають під завалами, які тягнуть поранених, які плачуть і йдуть далі. ми не зламаємося, бо за нашими плечима — мертві, які вже нічого не скажуть. і ми мусимо говорити за них. 19 убитих — це 19 вироків росії. 19 доказів її злочину. і якщо світ цього разу знову «проковтне», завтра буде ще більше. завтра буде 29, 39, 99. росія не зупиниться, поки її не зупинять. це не прохання про допомогу. це крик про відповідальність. або світ діє зараз, або одного дня ці завали стоятимуть не в Києві, а у вашому місті. і тоді вже не залишиться ні часу, ні права на виправдання. росія — терорист. і кожна секунда мовчання — це злочин.